дневник спящего жизнь - всего лишь сон, приснившийся во сне

гм... ващет да, на филфаке учусь :) но это, кажется, любой школьник знает.

Продались кумиры, продались идолы,
Продались, продались лживые пидоры!
И ты продавайся, внимай их речам,
Продайся политикам-сволочам.

Вставай, выступай за Я или Ю,
(Два Я и два Ю – им все похую),
Работай за мир, за идею, за равность,
За их кошельки и бумажную жадность.

Бери, получай по заслугам банкноты:
Аналог зарплаты, аналог свободы.
Беги, покупай продукты и радость,
Пока еще что-то, хоть что-то осталось!

Не смей лишь спросить у «элиты народа»,
Куда подевались земля и заводы?!
Ты, думаешь, деньги тратишь чьи?
Неужто ли их? Конечно, свои!

За эти купюры ты в рабство был продан
Каким-то банкиром каким-то уродам.
Так внемли уж тем, кто продался дороже –
Иди, голосуй за бандитские рожи!

Кумиры продались, они просто шлюхи –
И деньги в карманах, и чистые руки.
Вчера кто не крыса, сегодня та – блядь
Тебя на майдан идет продавать.

в полуночь закрывают двери -
посторонним вход воспрещен.
здесь уже никому не верят,
даже тем, кто уже ушел.

говорили, что будет лучше,
объявили навек карантин.
покровительствует падучим,
как всегда, святой Валентин.

всё бы пить, всё бы есть отраву,
хороводы в кругах водить,
но опять объявили облаву
и велели ворота закрыть.

кто смется и кто танцует,
не рыдает, не стонет кто,
тот врагом всем отныне будет
или без вести канет тот.

и достали из нафталина
старый блеск неумытых лиц -
все герои да побратимы,
что учили, как падать вниз.

тот, кто брата предал и продал,
вмиг спасителем станет душ.
на продаже пустых сосудов
кто-то рвет неуемный куш.

изменяют всем память махом,
изменяет и память им,
что предательство пахнет крахом -
будет предан предатель иным.

а сейчас воспевают иуду
и танцуют сермяжный фокстрот:
ведь пока карантин, они будут
часовыми закрытых ворот.

они будут заказывать танцы,
они будут вовсю хохотать.
а другим - запрещают смеятся
и во благо прикажут пахать.

и оставят: помыслить только
всё о хлебе насущном лишь,
и, забившись, дрожать в коморках,
как пред кошкой робеет мышь.

в полуночь закрывают двери,
посторонний отныне враг.
и луна, разрывая время,
освещает всеобщий барак.

недавно 2 часа наблюдал за стадом коров...
нашел кучу аналогий...
странно все это...
начинаю верить в теорию Дарвина.

интересно, слова "жалеть" и "жалость" произошли от слова "жало"? все симптомы об этом говорят...

иллюзия сободы хуже рабства.
блядь, у меня возникает иллюзия рабства.

около получаса чистил записи...удалил почти все...
ну что же, это повод. ab initio, моя жизнь...

Що ти будеш робити, якщо завтра не прийде?
Зима так поволі наступила, хоч, якщо подивитись на календар, ще осінь.
Я йшов в розтібнутій легкій шкіряній куртці та літнім джемпером під нею, джинсах і берцях, йшов, точніш просто крокував по дорозі. Густий лапатий сніг, ще такий вразливий і не сміливий, бо він перший цього року, падав за комірець. Він танув на шиї, охолоджував ще гаряче тіло. Сніг падав за комірець...
Ліхтарі освітляли кожну сніжинку і всі ці зальодянілі краплі дощу водночас поблискували під потоком світлової хвилі вольфрамових двохсотваток(а, можливо, ватт і більше, мені все рівно). Там, в минулому, хвилин з десять тому, ми стояли під під'їздом. Я тримав у своїх ще теплих долонях її тендітні руки. Вона нічого не зрозуміла. Весь мій монолог було резюмовано одним-єдиним словом: "Маразм". Згоден, моє майбутнє - це маразм. Сніг падав за комірець.
- Це зараз вони на вигляд спокійні, наче ти їм не потрібний. Коли настане час, вони прийдуть, схоплять тебе, вб'ють чи посадять за грати. Ти їм потрібен як товар, як взірець надсправедливості їх господарів. Всі так закінчують. Двоє моїх друзів вже в раю...чи у пеклі...неважливо. Важливо те, що їх вже немає серед перехожих, пасажирів громадського транспорту, клієнтів банку, студентів вузів, мешканців квартир. З хвилини на хвилину, те саме трапиться й зі мною. Це не лячно: раз - і все, твоє тіло вже не відчуває нічого і ніколи не відчує. Це, насправді, весело. Це, насправді, гірко. Це, насправді, життя. Ти - їх хліб, бо ти - їх ворог. Твоє обличчя - майбутній бренд, пам'ятка для тих, хто спробує піти твоїм шляхом. Не важливі політичні переконання, релігійна належність, рівень національної свідомості, хліб не має душі. Він просто їжа, засіб для існування.
На цьому місці я не один, мені є кого оберігати. За десять хвилин не залишиться нікого, мене також. Ні, фізично існувати буду. Напевно.
На протилежній стороні дороги хтось швидко топив свої черевики у снігу, раз за разом, крок за кроком. З кожним метром він все ближче до тепла і комфорту. Кожен його крок - кілька спалених калорій, недостатність яких поповниться гарячею вечерею. Далі новини по яцщику, тепла постіль і завтрашній(можливо, вже й сьогодняшній) ранок. Морозно. Легенький вітерець жбурляє сніжинки прямо в обличчя. Сніг падає за комірець.
Маршруток в цей час майже немає. Стою на зупинці, чекаю. Біснуваті таксі вештаються туди-сюди, розвозяси по домівках втомлених людей. В салоні автомобілю тепло і грає шансон, а також поширюється запах ялинкового освіжувачу повітря. Дещо задушно, проте терпимо. А тут, посеред вулиці, холод і свіжість недозрілої зими. Фари мікробусика розірвали навпіл нудьгуючу ніч. Цей маршрут прямує до залізничного вокзалу. Що ж, це вихід. Сніг ще падає за комірець.
Безпритульні каси продажу квитків в цю пору, майже немає черг. Куди їхати? Запас сигарет лише на дві години подорожі, отож обираю сусідній обласний центр. Так легко довіритись долі та випадковому збігу обставин, що іноді навіть жахає, здається, що втрачаєш силу волі, що тобі зробили лоботомію. Жіноче кохання - це потреба виділення пролактину(або ще лактогенного гормону), що формує материнський інстинкт у ссавців, більш нічого. Взагалі, гормони - це весь спектр наших почуттів. Цікаво, в самців основний статевий гормон(андроген) - це тестостерон і майже все, більш нічого, в жінок(естраген) - це естрадіол, а також ще ціла купа додаткових - хоріонічний гормон, релаксин, прогестерон, окситоцин... Наштовхує на думки про нерівність, якусь недосконалість чоловічої природи, хоч з Біблії відомо, що жінка від чоловіка пішла. Як варіант, жінка - це чоловік після еволюції. Гидкий сніг падає за комірець.
Вбий мене, вбий мене, вбий мене... Заховай моє тіло подалі, благаю. Мені остогидло вже. Тютюнова залежність та посталкогольні синдроми, надмірна потреба в адреналіні та нркотичному кайфі. Я вже не можу більше тікати. Я себе наздогнав ще біля під'їзду. Тепер твоя черга бути наздогнаним. А знаєш чому? Бо сніг падає тобі за комірець. Відчуваєш? Це мій подих, я вже поруч. Сяду на потяг - і через мить вже за твоєю спиною кидаю сніг тобі за комірець. Твої шкарпетки ще сухі? А зараз? І зараз? Ну, тоді тобі, майбутній небіжчику, повезло, бо я ще не встиг до тебе доповзти. Ще кілька хвилин, почекай, дай закінчу з тим, кого ти кохаєш. До речі, вона, вже холодна, мабуть й досі там, де ми розлучились. Можеш піти подивитись. Ще рівно минуле тому назад вона посміхалась і казала, що це все маразм, а тепер вона...мертва. Зрозумів, хто я? Я - твоє позаземне майбутнє, твій склероз та параліч, твій анурез та хвороба Паркінсона, твій діабет та астма, твій олігофрен, твій кретинизм(недостатність тероксину - моя робота, я обожнюю його викачувати з тебе, а потім вприскувати в свою кров), твоя дійсність. А вона? Вона - твоя фобія...арахнофобія, канісофобія, агорафобія, клаустрофобія, еуфобія... Просто я сильніший. Я - твій тілесний біль, вона - душевний. Якби не я, її б не існувало. Пам'ятай це. Бо сніг мже впасти тобі за комірець в будь-яку хвилину.
Що ти плануєш завтра робити?
Що ти будеш робити, якщо завтра не прийде?
Що ти будеш робити, якщо замість завтра прийду я? Сьогодні...
Сніг вже падає тобі за комірець.

А какого цвета у негров перхоть?

Худая та политика, что заменяет то законами, что надлежит заменять обычаям (с) Екатерина II

„Если русские, украинцы и прочие научатся читать и писать, нам это только повредит. Ибо таким образом более способные туземцы смогут приобщится к некоторым историческим знаниям, а значит, и усвоят политические идеи, которые в любом случае хоть как-то будут направленны против нас. Гораздо лучше установить в каждой деревне репродуктор и таким образом сообщать людям новости и развлекать их, чем предоставлять им возможность самостоятельно усваивать политические научные и другие знания. Только чтобы никому в голову не взбрело рассказывать по радио покорённым народам об их истории: музыка, музыка, ничего, кроме музыки”

Пикер. „Застольные беседы Гитлера”

Весь світ розтанув, наче марево, коли я втатив Її. Лікарі констатували смерть, мусора припинили розшук.. Та я е вгамувавсь.
У переході жебрак сказав, що вчора бачив Її в компанії з тим, в кого вино замість крові, що Вона стала повією, що кожну ніч Вона з іншим. Ще він сказав, що сьогодні ввечері Вона обіцяла прийти й до нього. Жебрак дістав з внутрішнього карману свого старого пальта пляшку дешевого портвейну:
- Це я спеціяльно для сьогодняшнього вечора придбав, - з огидною осмішкою майже беззубим ротом прошамкав він, - вона це обожнює…
Більш я цього знущання витримати не зміг. А, може, то не Вона, просто хтось, дужа на Неї схожа. Адже мені дільничий особисто показував копію свідоцтв про розтин і смерть. Вона померла у психіатричній лікарні за нез’ясованих осбтавин. Чому ж я досі Її шукаю? Може, і я хворий?
За пляшку горілки я домовився з тим жебраком, що я лише погляну з відстані на Неї:
- Вона сьогодні моя! Я кілька років вже не був із жінкою. Я її не віддам!
- А ти кохаєш Її?
- Я її бажаю!
- Дозволь мені тільким краєм ока подивитись – Вона то чи ні. Присягаюсь, я тобі не заважатиму.
Він відпив з пляшки, огидно зморшив обличчя:
- Так і бути. Сьогодні й ти мій гість.
В старому напівзруйнованому будинку на третьому поверсі я ма Її чекати. В «квартирі» стояв страшенний сморід, усюди валялись спорожнілі пляшки, блювотина, старе лахміття. З меблів у кімнаті був лише стіл, два стільці й бридке ліжко, крізь обивку котрого стирчали пружини. Хазяїн накрив газетою стіл. На кухні гомонів радіоприймач.
- … Їм би лише пиздіти цим політикам, а до справ все ніяк не дійдуть. Продали країну й пиздять, що не вони.
- А ти б не крав на їх місці?
- Я б і не бажав бути там.
- Тобто? Ти б не хотів мати владу, кошти, повагу, гарну оселю врешті решт?
- Мені цього не потрібно. Все, що мені необхідно для життя я маю.
Непомітно день перейшов у вечір. На чорному небосхилі засяяли мільйони зірок і хижий Місяць посміхавсь. Пролунав дзвінок. Я сховався на балконі так, щоб міг бачити усе, що діється в кімнаті, а мене неможливо біло помітити.
Вона увійшла. Так. Це була Вона. Навіть одежа та сама, в якій Вона зникла, тільки дуже брудна і зім’ята. Волосся було нерозчісане, масне. Кудись зникла Її грація. Жебрак дістав портвейн й розлив його по граньованих стаканах. Він весь час огидно всміхавсь. Вона, навіть не зажмурюючись, випила все до дна. Потім ще стакан, й ще. Я дивився на Неї. Нас роз’єднувало скло. Я захлинався у кожномі Її русі, в кожнім жесті. Вона й досі була неймовірно вродливою. Та чому Вона обрала таке життя? Чого Їй не вистачало?
Вона роздягнулись. Він поклав Її на це брудне ліжко, вліз на Неї. Вона тихенько й ніжно стогнала, він в екстазі кряхтів.
Я був першим Її чоловіком, зі мною Вона стала жінкою. Потім ми одружулись. Та Вона пішла…
Сльози покотились по моїм обличчі, я розвернувся в протилежну сторону й закурив.
Її звали Воля…

"радикалів слід позбавлятися... Врахувати всі їх вимоги - і позбавлятися..."
может, это касецца не только математики, а?

Моя поезія
не сприяє подальшому поступу літератури
Моя поезія
бездарна і реґресивна
Моя поезія
безлика і епіґонська
Моя поезія
то і не поезія зовсім
адже
Я не кохаю вітчизну всіма фібрами душі
Я не люблю солов'їний спів над ставками
Я терпіти не можу віршів Шевченка
Я атеїст і всяку церкву обходжу третьою дорогою
і взагалі (див. спочатку)

(c) Жадан

Иначе выйдет так, как в январе 1953 года. В стране в ту пору раскручивалась последняя сталинская идеологическая кампания - борьба с безродным космополитизмом. Кампания шла с отчетливым антисемитским привкусом. И вот в те самые дни один епископ подзывает к себе своего послушника и велит ему отнести на почту телеграмму. Телеграммой сельский батюшка уведомлялся о том, что такого-то числа ему надлежит прибыть в собор для получения патриаршей награды - возведения в сан протоиерея. Послушник относит записку на почту. На почте же в окошке сидит советская девушка-комсомолка, которая таких слов как протоиерей в жизни не слыхала. В итоге батюшка получает следующую телеграмму: «такого-то числа Вам надлежит прибыть в собор для возведения Вас в сан противоеврея».

(с) А.Кураев.


ЛОЛ, товарищи, ЛОЛ...